«нов розкв≥тли б≥лим цв≥том абрикоси

«нов розкв≥тли б≥лим цв≥том абрикоси, ѕрот¤гли намиста щир≥ ланцюжки, Ќ≥би наречена закв≥тчала коси Ц ¬с≥м дарують рад≥сть св≥чечки-стьонжки. Ќ≥жних поц≥лунк≥в, сонечка чекають, ѕромен≥в грайливих, св≥тла та тепла. —онце ж забарилось, а вони не знають, „ом така холодна веснонька прийшла. “ак й в моЇму серц≥ ще над≥¤ кв≥тне. ƒе ж ти забарилась, весно чар≥вна? ƒ≥вчино кохана, мила, серцю р≥дна! „ом ти заблукала в нев≥домих снах? ≤ тремт¤ть з коханн¤ пелюстки чар≥вн≥, ’оч закрили хмари неба виднокрай, ўе всм≥хнетьс¤ сонце ≥, немов цар≥вна, ѕрийде мо¤ мила у казковий край. Ўкода, що мандруЇ так багато рок≥в, ўо спливають весни, що спадаЇ цв≥тЕ ѕерейти ж лишилось, може, сотню крок≥в, ≤ принести щирий серденька прив≥т. 07. 04. 07